Західний фронт

Маленька країна чи регіональна держава?

Ніку Попеску «Дзеркало тижня» №45, 21 листопада 2009, 00:00

З населенням у 46 мільйонів Україна — одна з найбільших держав Європи. Але її страхи і відчуття власної незахищеності, коли вона опинилася між двома великими гравцями — ЄС і Росією, скоріше характерні для маленької країни. Наражаючись часом на відкриті виклики своєму суверенітету і територіальній цілісності з боку Росії, постійно перебуваючи в напружених відносинах із Москвою — з приводу поставок енергоресурсів, дипломатичних скандалів або Криму, — зовнішня політика України надчутлива до будь-яких зовнішніх подразників.

Ця напруженість України як держави накладається на всю її зовнішню політику, зокрема й на відносини із західними сусідами. Україна часто переносить Західний фронт відчуття своєї уразливості у відносинах з Росією на інші зовнішні проблеми.

Західний фронт

Сам я народився у ще меншій, ще менш безпечній і більш уразливій порівняно з Україною державі. Молдова — це країна із розпливчастою ідентичністю, яка не контролює третини своїх зовнішніх кордонів і вимушена жити в ситуації невирішеного сепаратистського конфлікту й незаконної присутності російських
військ на її території. Молдова теж почувається маленькою і ізольованою. Але навіть мене глибоко дивує динаміка українських зовнішньополітичних дискусій.

Журналістський, дипломатичний і політичний дискурс про українсько-румунські відносини здається майже шокуючим для стороннього спостерігача. У приватних розмовах і різних статтях мені часто впадала в око ціла низка серйозних Західний фронт тверджень, які в Україні не ставляться навіть під сумнів. Одні кажуть, що Румунія — серед головних загроз безпеці України і поводиться вона, як маленька Росія: кидає виклик суверенітету України, роздає румунські паспорти на Буковині, втягує Київ у двосторонні протиріччя навколо острова Зміїний чи каналу Бистре в дельті Дунаю. Інші стверджують, що Румунія користується своїм членством у ЄС і НАТО для просування територіальних претензій до України і Молдови. Схоже, існує навіть думка: якщо Росія погрожуватиме територіальній цілісності України в Криму, Румунія цим обов’язково скористається і спробує відхопити шматок Західної України. Деякі мої українські співрозмовники навіть говорять не інакше як про ризик Західний фронт «румунсько-російського пакту Молотова—Ріббентропа» ХХІ століття. Нещодавно в одній статті вже йшлося про те, що неофашистські угруповання в Румунії і Росії змовилися, аби поділити Україну.

Насправді українські і румунські ЗМІ є віддзеркаленням одне одного. Вони скаржаться на одне й те саме і разюче схожі одне на одне. Коли в Україні закидають Румунії, що вона завдає шкоди дельті Дунаю, поглиблюючи Кілійське гирло, Румунія обвинувачує Україну в тому, що поглиблення гирла Бистре має аналогічний ефект. Коли Україна обвинувачує Румунію в недружніх діях у зв’язку з публічною екстрадицією українського дипломата, підозрюваного у шпигунстві на користь Росії, Бухарест підозрює Київ у Західний фронт розширенні розвідувальних дій у себе в країні на користь Москви. Обидві держави обвинувачували одна одну в агресивній політиці щодо острова Зміїний.



Немає сумніву в тому, що в румунсько-українських відносинах є серйозні проблеми. У Румунії нерідко лунають голоси, стурбовані правами етнічних румунів за кордоном (в Україні, Молдові і Сербії), а іноді навіть сповнені ностальгії за «Великою Румунією». Проте румунський політичний дискурс навряд чи будь-чим серйозно відрізняється від ідентичних настроїв у Болгарії, Угорщині чи Сербії. І за регіональними мірками румунсько-українські проблеми не такі вже й незвичні. Дипломатичні протиріччя між Угорщиною і Словаччиною чи Угорщиною і Сербією з приводу Західний фронт національних меншин нічим не кращі. Бувають і серйозніші проблеми, наприклад турецько-кіпріотські, греко-македонські або навіть словенсько-хорватські протиріччя, які давно перекинулися на відносини ЄС і НАТО з Туреччиною, Грецією і Хорватією.

Без сумніву, відносини між Україною і Румунією залишаються поганими, проте жодне з питань українсько-румунського порядку денного не несе екзистенціальної загрози Україні, не підриває відносин України з Євросоюзом і НАТО. Україна може не погоджуватися з Румунією з приводу багатьох питань, проте не потрібно ці протиріччя підносити до рівня національної загрози.

Румунія — відносно невелика європейська держава: вона велика на словах, але скромна на ділі. Румунія не Західний фронт в змозі, та й не бажає, за великим рахунком, ставити територіальну цілісність України під сумнів. Бухарест може час від часу виступати з недружніми жестами, проте було б перебільшенням бачити в цьому екзистенціальну загрозу Україні. Чимало аспектів зовнішньої політики Румунії залишаються проблемними, проте Бухарест іще не належить до тих країн, які, подібно Греції, можуть тримати весь комплекс відносин у трикутнику ЄС—НАТО—Македонія в заручниках сумнівних фобій.

Проблема полягає в тому, що Київ проектує свої страхи перед потенційною російською загрозою територіальній цілісності України в Криму на відносини з Румунією. Українське перебільшене відчуття дефіциту безпеки у відносинах із Росією (Чорноморський Західний фронт флот, Крим, паспортизація, газові кризи тощо) робить її надчутливою і до інших зовнішніх подразників.

Україна заявляє, що, подібно Росії, Румунія проводить «паспортизацію» українських громадян: 90 тис. румунських паспортів було видано етнічним румунам, які живуть в Україні. Проте на такі речі треба дивитися у відповідній порівняльній перспективі. Достатньо подивитися на Молдову: в цій країні живе близько 150 тис. румунських громадян, близько 120 тис. громадян Росії і близько 90 тис. громадян України. Останні становлять приблизно два відсотки від чотиримільйонного населення Молдови (включаючи Придністров’я), тоді як 90 тис. громадян Румунії в Україні — це лише близько 0,2% населення України, тобто в десять разів менше, ніж частка українських громадян у Молдові. Проте Західний фронт Україна виявляє набагато більше занепокоєння з приводу румунських паспортів, ніж Молдова з приводу паспортів України, Румунії чи Росії.

Проте роздавання паспортів іще не проблема. Болгарія роздає паспорти в Македонії і Молдові, Угорщина в Сербії, але це само по собі не є загрозою. Проблеми виникають тоді, коли ці документи стають приводом для введення танків. Але навряд чи хтось серйозно вірить у те, що Україна вторгнеться в Молдову, Румунія окупує Україну, а Болгарія введе свої війська в Македонію. Тому ситуація з румунськими паспортами в Україні, українськими паспортами в Молдові, угорськими паспортами в Сербії чи болгарськими паспортами в Македонії Західний фронт аж ніяк не тотожна ситуації з російськими паспортами в Абхазії.

Іншими словами, Україна помиляється, проектуючи свої страхи щодо Росії на Румунію. На превеликий жаль, Румунія не є другом і надійним партнером України, а її публічні заяви про ситуацію з етнічними румунами за кордоном зовсім не сприяють двостороннім відносинам. Але Румунія і не ворог України.


documentacyimeb.html
documentacyitoj.html
documentacyjayr.html
documentacyjiiz.html
documentacyjpth.html
Документ Західний фронт